Чому нашим Попелюшкам непотрібні принци та що спільного між майстром Йодою та Україною?

Доцент кафедри фольклористики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Олеся Наумовська, розповідає про унікальні аспекти українських казок.

Самі собі принцеси

Конфлікт між мачухою і сиріткою є типовим сюжетом для казок різних народів. Проте українські казки докорінно відрізняються від західноєвропейських. У європейських казках, таких як “Попелюшка” чи “Білосніжка”, головний акцент робиться на красі героїні. У таких казках принцеса або сирітка обов’язково повинна бути вродливою, адже це її основна “валюта” для виживання у світі, де жінки не мають права наслідування чи права власності.

В Україні все інакше. Тут існувало звичаєве право материзни, де спадщина передавалася за материнською лінією і йшла тільки за жіночою лінією. Це означало, що українські жінки могли успадковувати майно без допомоги чоловіків. Головною чеснотою українок вважалася працьовитість. Вміння обробляти землю, вести побут і створювати домашній затишок були запорукою вдалого шлюбу. Саме тому українська Попелюшка, яку часто називають Дідова дочка, завжди вигравала у злої мачухи та її ледачої дочки завдяки своїй працьовитості.

Ілля Муромець – наш

Одним з найдавніших жанрів героїчного епосу українського народу були билини. Вони виникли в період становлення Київської Русі, і події в них часто розгорталися у Києві, Чернігові та інших містах. Наприклад, богатир Ілля Муромець доїжджає з дому до Києва всього лиш “від заутрені до обідні”. Це пояснюється тим, що його дім, за легендою, знаходився у містечку Муромськ на Чернігівщині або на однойменному острівці неподалік від Києва. Інший богатир, Кирило Кожум’яка, від початку мешкав у Києві.

Через відсутність традиції записувати тексти казок та легенд, ці історії передавались з уст в уста і згодом дійшли до північних сусідів, які охоче їх привласнили і перекроїли на власний лад.

І Кощій Безсмертний – також

В українській казці про Івана Вітра головним антигероєм є страшний змій Козьолок. Подолати його у двобої нікому не вдається, тому Іван Вітер вирішує діяти хитрістю. За допомогою жінки змія він дізнається, де зберігається сила Козьолка. Виявляється, що сила захована у скрині, яка знаходиться у чистому полі під великим каменем. У скрині – заєць, у зайці – качка, у качці – яйце. Розбивши яйце, Іван долає змія.

Цей сюжет знайомий багатьом і нагадує російську казку про Кощія Безсмертного. Однак дослідники вважають, що сюжет казки про Івана Вітра виник ще за часів архаїки, що робить її старішою за російську версію.

7 героїв, які є лише в українських казках

В українських казках є персонажі, які не зустрічаються в казках інших народів:

• Дівка-семилітка – дитина, яка у віці семи років рятує батька від розорення, розгадуючи складні загадки пана.
• Пан Коцький – старий кіт, якого господар вивів у ліс помирати, але кіт обдурив всіх лісових звірів і взяв лисичку за дружину.
• Залізноноса Баба – відьма із залізним носом, яка може діставати до підлоги.
• Кобиляча Голова – істота, що літає і може нагородити за працьовитість або з’їсти за лінощі.
• Івасик-Телесик – хлопчик, що втік від змія на крилах лебедя.
• Котигорошко – герой, який одним ударом булави розібрався зі змієм.
• Видимо-Невидимо – невидимий чарівний помічник, що допомагає бідному чоловіку провчити жорстокого пана.

Казки-мандрівники

Деякі українські казки стали відомими в інших країнах. Наприклад, Котигорошко з’явився в Білорусі, а казка “Про Вужа-Царевича та вірну жону” відома в Литві як “Егле – королева вужів”. Українська казка “Про Івана Багатого” має аналог у французькій казці “Кіт у чоботях”. Також українська “Кривенька качечка” відома в Японії як “Журавка”, а казка “Чому море солоне” існує на Філіппінах під тією ж назвою і сюжетом.

Вітчизняний “майстер Йода”

Український казковий персонаж Ох дуже нагадує майстра Йоду з “Зоряних воєн”. Ох – маленький, зелений, дуже розумний чарівник, який використовує жорсткі методи навчання, щоб перетворити хлопця на могутнього чарівника. Не відомо, чи Джордж Лукас знав про українського Оха, але схожість очевидна.

“Поганці” не на 100%

Українські казки вирізняються відсутністю стовідсотково негативних персонажів. Зло в українських казках могло бути водночас грізним та помічним. Наприклад, русалки можуть залоскотати людину, яка не відповість на їхні загадки, а Водяник може затягнути на дно того, хто купається під колесом млина. Польовик насилає вічний сон на тих, хто працює в полі ополудні, коли сонце найбільше пече.

Змій у казках виявляє лицарське благородство, пропонуючи герою вибір між бійкою та миром. Такі персонажі слугували для регламентації поведінки, караючи за порушення норм.

Українські “аватари”

В українських казках зустрічаються персонажі, які виконують одну специфічну функцію, потрібну головному героєві. Це нагадує концепцію аватарів в індуїзмі. Наприклад, Вернидуб і Вернигора мають здатність повертати дерева та гори відповідно. Інші персонажі, як Пийвода, здатні поглинути будь-яку кількість рідини. Вони допомагають головному героєві подолати перешкоди.

Нестрашні страшні казки

У давнину казки слугували для пояснення світу, включаючи найтемніші його аспекти. Звичайний ліс у казках символізує потойбічний світ, де герої проходять випробування. Рушник у казках символізує дорогу та смерть, адже на рушниках опускали труну в могилу. Вікна і комин у хаті є порталами для нечистої сили, тоді як двері для неї зачинені.

Змій і Мачуха: що спільного?

Еволюція головного злотворця в українських казках відображає зміни у суспільстві. Спочатку це був Змій у хтонічній подобі, який згодом набув антропоморфних рис. З приходом християнства його витіснив Чорт. У сучасних суспільно-побутових казках роль головного злотворця виконувала зла Мачуха, яка фактично виконувала ту саму функцію, що й давній Змій.