Що таке міське бджільництво?
Міське бджільництво (urban beekeeping) — це утримання пасік та розміщення вуликів у межах сучасних міст: на дахах будівель, у громадських скверах, парках, навіть на балконах чи у внутрішніх дворах. Це відповідь на екологічні виклики та тренд на сталий розвиток мегаполісів. Адже, міські бджоли можуть приносити не менше меду ніж у сільській місцевості і навіть процвітати, бо наразі через пестициди на полях, бджіл стає все менше.
Світовий досвід: від Нью-Йорка до Токіо
У світі міське бджільництво вже десятки років — популярна та престижна екологічна практика.
Європа, США та Японія стали справжніми драйверами цього руху.
Європа:
- Париж (Франція):
- Пасіки на даху Опери Гарньє (з 1982 року);
- Вулики у Люксембурзькому саду та на багатьох муніципальних будівлях.
- Берлін (Німеччина):
- Понад 500 пасічників у межах міста;
- Великі “бджолині дахи” на берлінських бізнес-центрах, пунктах сортування Deutsche Post і навіть у ботанічному саду.
- https://www.mellifera.de/
- Лондон (Велика Британія):
- Вулики встановлено на знаменитому готелі The Ritz, Музеї сучасного мистецтва Tate Modern, Лондонській біржі;
- Пасіки у Кенсінгтонських садах.
- Відень (Австрія):
- Міська влада фінансує освітні бджолині проекти, є сотні пасік на дахах віденських шкіл, муніципальних будівель та театрів.
- Варшава (Польща):
- Пасіки на дахах Національного музею та сучасних бізнес-центрів.
США та світ:
- Нью-Йорк:
- Пасіки на дахах готелю Waldorf Astoria, центру Brooklyn Grange (найбільша міська ферма у світі), Bryant Park та Центрального вокзалу. https://www.meetup.com/nyc-beekeeping/
- Чикаго: Пасіки на даху готелю Palmer House та міського муніципального центру.
- Торонто (Канада): Пасіки на даху міської ради та ряду корпоративних будівель.
- Токіо (Японія): Пасіка на даху хмарочоса Ginza Mitsukoshi — проект для збереження міських запилювачів.
Навіщо це містам?
- Підтримка біорізноманіття.
Бджоли запилюють міські дерева, квіти, сади й газони, роблячи мегаполіс зеленішим, здоровішим та красивішим. - Екологічний індикатор.
Бджоли дуже чутливі до хімікатів і токсинів: якщо вони живуть у місті, значить воно ще не втратило екологічний баланс. - Освіта та залучення громади.
Міські пасіки — унікальний інструмент екоосвіти, інтеграції громади, підвищення престижу району або компанії. - Корпоративна соціальна відповідальність (CSR).
Для сучасного бізнесу це простий спосіб долучитися до policy sustainability, захисту довкілля та брендингу. - Підтримка місцевого продукту.
Мед з міських вуликів використовується у місцевих ресторанах, продається як сувенірний чи подарунковий брендований продукт.
Україна: Сучасне міське бджільництво фактично відсутнє
Попри величезну історію та традиції пасічництва, міське бджільництво в Україні практично не існує.
Причин кілька:
- Занепад всього бджільництва.
Щороку в Україні скорочується кількість бджолярів через плачевну підтримку з боку держави, низькі закупівельні ціни і відсутність системного маркетингу. - Неприйняття сучасного законодавства.
Спеціального закону про міське бджільництво не існує, а діючі правила створюють абсурдні бар’єри навіть для сільських пасік. Офіційний “Закон про бджільництво” давно застарів і суперечить сучасним потребам. - Ігнорування з боку агрохолдингів і фермерів.
Обробіток полів отрутохімікатами без попередження, неконтрольоване використання пестицидів — масово труять бджіл, а компенсації бджолярам практично не працюють. - Пропаганда проти меду й натуральних продуктів.
Маркетинг мережевих магазинів та вплив великих корпоративних брендів формують недовіру до меду, просувають сурогати (“медові продукти”) та дешеві імпортні аналоги. - Нерозуміння та страх містян.
Багато людей досі вважають бджіл “небезпечними”, плутаючи їх з осами, тому ідеї міських вуликів часто зустрічають супротив.
Поодинокі приклади в Україні
- Київ:
У 2021 році на кампусі UNIT.City діяла міні-пасіка спільно зі стартапом “Медові Гості”. Мед використовували для брендування та подарунків. - Львів:
Окремі освітні ініціативи біля університетів та на приватних подвір’ях. - Інші міста:
Все ще одиниці приватних ініціатив, зазвичай — це хобі, а не частина міської інфраструктури.
Радянська влада, та пострадянська “сприяли” занепаду в Україні культури споживання меду
У радянські часи мед НЕ був дефіцитним продуктом, але він втрачав цінування через планову економіку та колективізацію:
- Найважливіше: Споживання меду поступово витіснялося дешевшим цукром, який масово використовували у всій харчовій промисловості.
- Пропаганда: Промислова аграрна політика акцентувала переваги цукру, варення, згущеного молока, а не натурального меду.
- Традиції: Часто домашнє бджільництво розглядалося як дрібна господарка, яка не мала широго державного значення.
- Кулінарія: Більшість радянських десертів вироблялися на основі цукру, не меду.
Результат: у великих містах і молодих поколіннях споживання меду стало нетиповим, а натуральний мед почали сприймати навіть як “делікатес”. Ця інерція залишається частково і досі.
Висновки: перспективи та ризики
Міське бджільництво — це не просто “мода”. Це необхідність для сталого та безпечного майбутнього міст: взяття відповідальності за екологію та їжу на себе, а не делегування агрохолдингам і супермаркетам.
Україна має традиції та базу для розвитку цього напряму, але потрібна реальна законодавча підтримка, соціальна реклама та зміна парадигми — від недовіри і відсталості до інноваційності та відкритості до міжнародних еко-практик.
Наразі навкруги Києва ростуть великі зелені міста, але, природні зони неналежне підтримуються. Багато аматорів-бджолярів, які хочуть відволіктись він роботи та війни, започатковують аматорські пасіки, на 1-2 вулики. Але, влада проти, та й пересічні “містяни” не розуміють роль бджіл, та те що вони не є шкідниками.
Сучасні офіси, кампуси, креативні та технічні хаби можуть стати майданчиками для пілотних проектів, розвивати культуру сталого бізнесу і відповідальності навіть у міському середовищі. Головне бажання.