Друга частина нашого підсумкового матеріалу, присвяченого найцікавішим та важливим космічним подіям 2020 року. Першу частину можна почитати тут: Головні космічні події 2020 року, частина перша
Фосфін в атмосфері Венери?
Венера є найближчою до Землі планетою Сонячної системи. Але при цьому вона не користується особливою популярністю серед космічних агентств. У XXI столітті до неї було направлено лише дві спеціалізовані місії (європейська та японська). Але, можливо, незабаром ця ситуація зміниться — і все завдяки одній вельми спірній знахідці.
У вересні міжнародна команда астрономів опублікувала статтю про реєстрацію у венеріанській атмосфері спектральних ліній молекул фосфіну (PH₃). Вона викликала великий відгук в науковому середовищі. Річ у тім, що цей газ утворюється виключно в ході виробничих процесів або ж в результаті життєдіяльності мікробів в позбавлених кисню середовищах. При цьому дослідники відзначили, що, згідно з їхніми розрахунками, кількість фосфіну яка спостерігається, не може утворитися завдяки діяльності відомих небіологічних джерел. Але вони також підкреслили, що самого по собі факту наявності цієї речовини недостатньо, щоб вважати його доказом присутності життя в газовій оболонці Венери.
Незабаром відкриття було поставлено під сумнів. Ряд вчених заявили про можливість помилкової інтерпретації даних, вважаючи, що за фосфін був прийнятий сигнал від молекул двоокису сірки. Після цього автори оригінального дослідження провели повторну перевірку даних й визнали часткову помилку, заявивши, що фосфін на Венері все ж є, але його приблизно в сім разів менше, ніж було заявлено раніше. Але і це не поклало край суперечкам про реальність знахідки.
Попри суперечливість, вихідна публікація в будь-якому випадку зіграла важливу роль, знову нагадавши, як багато таємниць все ще приховує «Ранкова зірка». Не виключено, що піднята нею хвиля інтересу до Венери стане вирішальним фактором у процесі прийняття рішення про виряджання до неї нової місії, яка, зокрема, могла б зайнятися вивченням венеріанської атмосфери та дати остаточну відповідь на питання про наявність або відсутність в ній фосфіну, а також гіпотетичних живих організмів.
Загибель телескопа Аресібо
10 серпня біля радіотелескопа Аресібо, розташованого на острові Пуерто-Ріко, стався обрив одного з допоміжних тросів, які використовувалися для підтримки 900-тонної платформи з приймальною апаратурою й опромінювачем. Трос впав на 305-метрову чашу рефлектора й серйозно її пошкодив.
Агентство «Національний науковий фонд» (National Science Foundation – NSF), яка здійснює управління обсерваторією, прийняло рішення здійснити ремонт й замовило виготовлення нового троса. На жаль, інженери так і не встигли встановити заміну. 6 листопада стався розрив одного з основних тросів, закріплених на тій же вежі. Проведена після цього термінова технічна експертиза показала, що конструкція телескопа стала нестійкою й може завалитися в будь-який момент, тому її неможливо відремонтувати без ризику для життя робітників.
Керівництво NSF прийняло рішення вивести телескоп з експлуатації. Передбачалося, що це буде зроблено шляхом керованого підриву, завдяки чому вдалося б зберегти певну частину комплексу — зокрема, лідар, який використовується для атмосферних досліджень, а також інформаційний центр для відвідувачів. Але до цього так і не дійшло. 1 грудня платформа звалилася без сторонньої допомоги, що призвело до повного руйнування знаменитого радіотелескопа.
Загибель Аресібо стала серйозною втратою для науки. Попри недавнє введення в експлуатацію китайського радіотелескопа FAST з діаметром рефлектора 500 м, деякі характеристики пуерто-риканського комплексу так і не були перевершені. Наприклад, обсерваторія активно використовувалася для спостереження навколоземних астероїдів й уточнення їх орбіт, в тому числі шляхом радіолокації.
Крім того, Аресібо мав важливе символічне значення. Обсерваторія давно стала невід’ємною частиною світової поп-культури, засвітившись в ряді відомих фільмів — наприклад, «Золоте око» та «Контакт». По суті, вона була одним з найбільш впізнаваних символів сучасної науки та нашого прагнення розкрити таємниці Всесвіту. Поки невідомо, чи буде NSF намагатися побудувати нову обсерваторію, яка зможе замінити Аресібо, і якщо так — то в якому місці і в якому саме форматі.
Складний старт малих носіїв
Минулого року відбулися дебютні польоти відразу декількох малих носіїв, створених приватними стартапами. На жаль, вони наочно продемонстрували, що космос і раніше залишається досить складною метою, що не прощає ніяких помилок.
У березні компанія Astra Space зробила першу спробу орбітального запуску носія Rocket 3 з космодрому на острові Кодьяк біля узбережжя Аляски. Однак менш ніж за хвилину до включення двигуна стався витік палива, який призвів до загоряння та серйозного пошкодження ракети.
Наступною була компанія Virgin Orbit. 25 травня вона спробувала відправити на орбіту ракету LauncherOne, що запускається за схемою повітряного старту. Спочатку все йшло добре. Ракета успішно відокремилася від літака-носія і почала набирати висоту. Однак потім двигун першого ступеня несподівано вимкнувся, після чого LauncherOne впав в океан. Згодом з’ясувалося, що причиною аварії стало руйнування паливопроводу високого тиску, що подає рідкий кисень в силовий агрегат. Після завершення розслідування в компанії заявили про намір провести повторну спробу запуску ракети в грудні, але в підсумку вона була перенесена на 2021 року.
У вересні Astra знову спробувала підкорити космос. Цього разу ракета відірвалася від стартового майданчика, але незабаром в її корпусі виникли непередбачені вібрації, що призвели до відхилень від заданої траєкторії. В результаті приблизно через 30 секунд після запуску інженери подали команду на відключення двигуна. Пізніше носій впав на території острова Кодьяк та вибухнув.
У грудні була ще одна спроба. Тепер Astra була дуже близька до успіху. Ракета досягла максимальної висоти в 390 км, однак її швидкість в апогеї склала всього 7,2 км/с, що на 0,5 км/c менше першої космічної. Через це носій так і не зміг вийти на навколоземну орбіту. Пізніше з’ясувалося, що двигун другого ступеня вимкнувся на 12-15 секунд раніше, ніж передбачалося планом польоту. Це сталося через помилки в розрахунку паливної суміші.
На відміну від LauncherOne та Rocket 3, мала ракета Ceres-1, побудована китайською компанією Galactic Energy, досягла орбіти з першого разу. Втім, багато хто вважає, що між цим польотом та випробуваннями західних стартапів все ж не можна ставити знак рівності. Річ у тім, що уряд КНР надав своїм аерокосмічним компаніям доступ до технологій, що використовуються у твердопаливних балістичних ракетах (зокрема, їм дозволили скопіювати двигуни). Це дуже серйозно спростило їм завдання. Саме тому всі приватні китайські носії поки є твердопаливними.
Читайте також: Головні космічні події 2020 року, частина перша
