Американські вчені: Сонце мало власні кільця і лише збіг обставин завадив формуванню «суперземлі»
Згідно з даними американських вчених, до того, як у Сонячній системі сформувалися Земля та інші планети, Сонце було оточене гігантськими пиловими кільцями подібними до тих, що оточують Сатурн. Не виключено, що за певних обставин наша планета могла перетворитися на «суперземлю» вдвічі більшу і в 10 разів важчу за існуючу Землю.
Астрономи з’ясували, що у нашій галактиці 30% сонцеподібних зірок мають на орбіті «суперземлі». Вчені поцікавилися — якщо «суперземля» є настільки звичайним явищем, чому її немає в Сонячній системі? Як повідомив астрофізик Андре Ізідоро (André Izidoro), він і його команда створили комп’ютерну модель формування зоряної системи, що з’явилася з газопилової хмари, відомої як «сонячна туманність».
Модель прогнозує існування окремих регіонів із вищим тиском, що оточує юне світило. Крім того, навколо зірки повинні сформуватися три «лінії сублімації», в межах яких перетворювалися на газоподібний стан речовини: тверді силікати у першому, водяний лід у другому та моноксид вуглецю у третьому.
Тверді частки на зразок пилу почали збиратися в кільця — якби вони не з’явилися, Сонце поглинуло б увесь пил, не залишивши «зародків» планет. Згодом газ і пил, що оточують Сонце, охолонули й «сублімаційні лінії» зрушили ближче до Сонця. Процес дозволив пилу сформувати т.з. «планетезималі», які пізніше могли зібратися, сформувавши планети.
В результаті найближче до Сонця кільце сформувало планети «внутрішньої» сонячної системи Меркурій, Венеру, Землю і Марс. Середнє кільце стало планетами «зовнішньої» Сонячної системи, а третє сформувало комети, астероїди та інші малі тіла у Поясі Койпера – регіоні за орбітою Нептуна.
На додаток, дослідники виявили, що якби формування середнього кільця дещо затрималося, у Сонячній системі могли б сформуватися «суперземлі» через те, що великі маси вже були б захоплені першим кільцем. Інакше кажучи, ключовим аспектом для формування зоряних систем може бути час появи середнього кільця.
