Астрономи вперше зафіксували суперспалах на схожій на Сонце молодій зірці
Вчені доповіли про виявлення схожої на Сонце молодої зірки, яка спричинила гігантський спалах – у 10 разів потужніший за будь-який з тих, які коли-небудь виробляло наше Сонце за всю історію спостережень. Відкриття допоможе астрономам оцінити вплив таких спалахів на Землю як на етапах зародження життя, так і в наш час.
Сонце породжує спалахи досить часто – вони вивільняють енергію, порівнянну з мільйонами водневих бомб. Іноді вони супроводжуються так званими коронарними викидами маси – плазми, яка летить зі швидкістю кілька мільйонів кілометрів на годину. Досягаючи Землі, такі викиди можуть виводити з ладу супутники або завдавати шкоди електромережам на поверхні планети. Так, у 1989 році за лічені секунди було знеструмлено канадську провінцію Квебек, а трансформатори пошкодилися навіть в американському Нью-Джерсі.
У 2019 році вчені припустили, що жовті карлики можуть виробляти спалахи в 10 разів потужніші за сонячні — суперспалахи, проте на практиці таке явище вдалося спостерігати відносно недавно. Астрономи проводили спостереження за зіркою EK Draconis приблизно за 111 світлових років від Сонячної системи. Ця зірка належить до класу жовтих карликів, але вона набагато молодша за Сонце — її вік становить від 50 до 125 млн років. Сонце було таким 4,5 мільярда років тому. У ході серії спостережень з січня до квітня 2020 року вчені використали космічний телескоп TESS, призначений для відкриття екзопланет, телескоп «Сеймей» Кіотського університету, а також телескоп «Нюта» обсерваторії Ніші-Харіма. Суперспалах був зафіксований 5 квітня 2020 року, а приблизно через 30 хвилин за ним був коронарний викид маси, який рухався зі швидкістю близько 1,8 млн км/год. За оцінками вчених, маса викиду (понад 1 квадрильйона кг) виявилася в 10 разів більшою за найбільший із відомих сонячних викидів.
Передбачається, що через свій вік Сонце породжує суперспалахи набагато рідше, ніж в порівняні з ним молоді зірки. Судячи з непрямих даних, за останні 10 000 років вони могли досягати Землі кілька разів: ознаки такої події були відзначені у 2610 р. до н. е., а також у 774–775 та 993–994 рр. н. е.