Дослідники на мавпах показали, як чинять люди котрі затратили багато грошей та часу
Якщо ви коли-небудь вперто робили те, що у вас ніяк не виходить, або надовго застрягали в проєкті, який не просувався ні на крок з місця, ви не самотні. Люди, як правило, неохоче відмовляються від чогось, на що вони вже витратили час і зусилля. Це називається явищем “потоплених витрат”, це коли, чим більше ресурсів ми вкладаємо в якусь справу, тим більше ймовірності продовжувати – навіть якщо ми відчуваємо, що це марно.
Але чому ми беремо участь у такій потенційно самознищувальних проєктах?
Дослідники штату Джорджія вважають, що є два фактори, які можуть відіграти свою роль. По-перше, це може бути глибокий, еволюційно древній механізм, який допомагає нам збалансувати загальну вартість та вигоду. По-друге, на це може впливати невизначеність щодо результату (якщо ви ніколи не знаєте напевне, це може вийти, то чому б не продовжувати намагатися?).
Нещодавно доктор філософії університету штату Джорджія Джулія Ватцек, та її радник-випускниця професор Сара Ф. Броснан показали, що і мавпи-капуцини й резус-макаки сприйнятливі до однакової поведінки з людьми й що це відбувається частіше, коли мавпи не впевнені в результаті. Їх нове дослідження “мавпи-капуцини та резус-макаки проявляють наслідки потоплених витрат при виконанні психомоторних завдань” опубліковане нещодавно в “Наукових доповідях природи”.
Мавпи розміщені в університетському Центрі досліджень мови, де у них є внутрішні та зовнішні зони, де можна жити та грати, і вони беруть участь у цілком добровільних та неінвазивних когнітивних та поведінкових дослідженнях, сказала Броснан, яка є членом Департаменту психології та Центру поведінкової нейронауки. Насправді вона працювала з деякими з цих мавп понад двадцять років. “Вони як моя друга група дітей”, – сказала вона.
У дослідженні 26 мавп-капуцинів та сім резус-макак мали зіграти у просту відеогру, де вони керували джойстиком, і їм потрібно було навести курсор на рухому ціль і тримати її там, поки ціль рухалася. Якщо вони досягали успіху, вони чули звук “крик”, який вказував на успіх, і отримували ласощі. Якщо курсор втратив контакт із рухомою ціллю, вони не отримували винагороду і розпочався новий раунд. Винагороду мавпи могли отримувати на першій, третій та сьомій секунді. “Мавпи дуже рухливо реагують на ці ігри, – сказала Броснан, – тому одна секунда для них – це насправді довгий час”.
Насправді “Більшість раундів тривали лише одну секунду. Після чого мавпи втрачали контакт з рухомою ціллю. Отже, якщо після цього ви не отримали винагороду, насправді було б краще кинути й розпочати новий раунд. Це, швидше і частіше принесло б їм ласощі – набагато раніше, ніж якби вони продовжували “, сказала професорка.
Однак дослідники виявили, що обидва види мавп демонструють ефект потоплених витрат. “Вони зберігалися в п’ять-сім разів довше, ніж було оптимально, – сказала Броснан, – і чим довше вони вже намагалися, тим більше було шансів виконати все завдання”.
Невизначеність зіграла велику роль, тому що, коли мавпи отримали сигнал, що потрібна додаткова робота, вони були менш сприйнятливі як люди до поведінки, пов’язаної з логікою витрат, але вони все одно це демонстрували.
Це важливо з кількох причин, сказала Броснан. По-перше, це свідчить про те, що така поведінка, швидше за все, зумовлена еволюцією та глибоко закріплена у різних видів.
Суть потоплених витрат полягає в тому, що «я вклав у це стільки, що я просто вимушений це робити»- сказала Броснан. І це може мати користь. “Іноді потрібно мати терпіння”, – сказала вона. Це допомагає, коли ви шукаєте їжу, полюєте на здобич, чекаєте вилуплення яєць, шукаєте пару або будуєте гніздо чи вольєр.
По-друге, це свідчить про те, що людський потенціал, такий як раціоналізація, або людські проблеми, такі як не відмова від чогось, за що ми публічно взяли на себе зобов’язання, мабуть, не є головними рушіями явища потоплених витрат.
І по-третє, це наводить на роздуми нас, що іноді є вагома причина здатися.
“Ми схильні продовжувати намагатися”, – сказала Броснан. “І коли ми виявляємо, що занадто довго тримаємося чогось, нам також слід трохи задуматися. Чи є у мене вагома причина продовжувати намагатися? Або я маю піти без винагороди? Або це принесе вигоду в перспективі? Це справді важко зробити вибір. Але, сподіваємось, ми зможемо використати наші когнітивні здібності, щоб допомогти собі подолати душевний біль від випадкових та невипадкових витрат “.
