Українські дрони атакують несподівані цілі, недоступні для російської ППО
Або дещо про цікаві способи ускладнити військову логістику ворога
Рашистські пабліки заявляють, що в ніч на 2 травня 2024 року українські БПЛА-камікадзе завдали удар по тяговим і транформаторним підстанціям на залізничних коліях в Орловській і Курській областях рф. Зі слів рашистів випливає, що це була комплексна та скоординована атака: в районі 23.00 за місцевим часом спочатку було завдано удар по тяговим підстанціям в районах залізничних станцій Понирі та Слобода в Курській області, а за 15 хвилин по тому – тягові та трансформаторні підстанції на маршруті Змієвка-Глазуновка в Курській області.
Результат цієї атаки росіяни подали в стилі “прикриватись жінками й дітьми”: мовляв, через цей удар виникло знеструмлення, яке привело до затримки двох поїздів, що прямували із Москви на Льгов та Бєлгород.
OSINT-ери із спільноти “Ока Гора” підкреслюють, що в даному епізоді наші безпілотники били по рокадній залізниці, важливій для ворожих військ у згаданих областях. Окремо варто підкреслити, що сам факт використання ударних БПЛА для ураження ворожої залізниці виглядає в чомусь навіть більш цікавішим та навіть неочікуванішим, аніж удари по російським НПЗ.
Річ у тім, що тягова або ж трансформаторна підстанція на залізниці – це об’єкт навіть більш компактніший, чим наприклад установка первинної переробки нафти на будь-якому російському НПЗ. Відповідно, щоб влучити по цьому елементу залізничної інфраструктури, потрібно забезпечити навіть вищу точність удару.
Окремо треба наголосити, чим же важливі саме тягові і трансформаторні станції для залізничного руху, і чому могли обрати саме такі цілі, замість наприклад просто бомбити погонні метри колій. Річ у тім, що логіка роботи пострадянських залізниць вся заточена на те, що у випадку пошкодження ту чи іншу частину колії можна замінити за кілька годин і відновити рух.
Але якщо раптом вибито із строю системи живлення та сигналізації, для роботи яких власне і потрібні тягові й трансформаторні станції, то це означає триваліший параліч, руху, що досягатиметься значно меншим докладанням зусиль (від Сил оборони України, в даному випадку).
Навіть якщо це виглядає не настільки ефектно, якби хотілось, але це є справді ефективним. На російських залізницях підстанції мають стояти в інтервалі максимум 15-50 кілометрів одна від одної, тобто таку кількість чутливої інфраструктури рашисти фізично не зможуть перекрити своєю ППО.
Поняття “стратегії тисячі порізів” звучить безумовно захопливо, як одна із можливих асиметричних стратегій для досягнення перемоги над сильнішим ворогом. Але у тому і полягає нюанс, що ці образно кажучи “тисячу порізів” треба зробити, щоб побачити настільки омріяний результат.
