У дослідженні, опублікованому в журналі Geophysical Research Letters, вчені вивчали величезні дірки на шельфових льодовиках Антарктиди під назвою ополонки. Вчені вважають, що ці дірки розміром з місто можуть бути пов’язані з утворенням гігантських айсбергів, які відколюються від холодного континенту, пише Live Science.
Величезні крижані щити вкривають сушу Антарктиди і переносять лід до узбережжя, а шельфові льодовики розташовані над водою, яка оточує холодний континент. За словами вчених, основною причиною втрати льоду є відколювання і танення нижнього шару льоду. У міру того як шельфовий льодовик стає тоншим, його здатність протидіяти потоку льоду з крижаного щита зменшується, що прискорює швидкість танення льоду.
Щоб краще зрозуміти причини втрати льоду вчені вирішили вивчити дірки в шельфових льодовиках Антарктиди, які називаються ополонки. Це великі ділянки води. Хоча ополонки пов’язані з таненням і тріщинами льодовикових щитів, довгострокових даних про те, коли та де вони з’являються, немає.
Автори дослідження називають ополонки вікнами в підшельфове середовище, які можуть дати підказку про те, як лід тане глибоко під поверхнею Антарктиди. Вчені використовували дані із супутників для вивчення ополонок на льодовику Пайн-Айленд, який є льодовиком, що найшвидше тане в Антарктиді. Наковці вивчили дані за 22 роки спостережень з орбіти про зміну дірок у льодовику.
Багато ополонок тут створені теплою океанською водою, яка розтоплює лід знизу. Це танення створює теплі, багаті прісною водою шлейфи, які можуть викидатися на поверхню й утворювати ополонки. Оскільки складно спуститися під лід і побачити, що там відбувається, ці ополонки дають уявлення про процеси, що відбуваються внизу.
Вчені виявили величезні відмінності в кількості та розмірах ополонок, загальна площа яких може становити сотні квадратних кілометрів. Найбільша окрема ополонка була зареєстрована 2007 року і займала 269 квадратних кілометрів. Вона виросла всього за 68 днів і це сталося до того, як відірвався айсберг площею 714 квадратних кілометрів. За словами вчених, цілком імовірно, що утворення ополонок і відкол айсберга пов’язані між собою, але точні механізми незрозумілі.
Вчені також з’ясували, що ополонки виникали в одних і тих самих місцях протягом багатьох років, але відрізнялися за розміром. Цілком можливо, що стійкі та вільні від льоду ділянки на льодовику впливають на його цілісність і на те, як шельфовий льодовик тріскається під тиском постійного потоку льоду із суші.
Нерівномірний розмір і тривалість життя вільних від льоду ділянок у передній частині льодовика можуть сприяти відколюванню льодовика. Велика ополонка на одному кінці забезпечує менший опір потоку материкового льоду, як порівняти з меншими ополонками в інших ділянках, і це може спричинити руйнацію льодовика, оскільки крижаний покрив рухається вперед нерівномірно, кажуть учені.
